ОСНОВНІ АСПЕКТИ ПРОЦЕСУ УСИНОВЛЕННЯ (ЧАСТИНА 1)

Поняття та сутність усиновлення

              Стаття 52 Конституції України покладає на державу вирішення питань щодо утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Усиновлення однією з форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, поряд з опікою та піклуванням, а також патронатом. За допомогою усиновлення усуваються несприятливі для формування особистості дитини обставини і створюються умови, найближчі до тих, які складаються у сім'ї. Наразі у випадках, передбачених законом, батьками дитини можуть бути особи, які не мають з нею генетичного зв'язку, тобто соціальне батьківство та материнство отримало право на повноцінне існування поруч із біологічним. Відповідно до СК, сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (ч. 4 ст. 3).

       Усиновлення — правовий інститут, що здійснюється в інтересах дитини, єдиний або обидва батьки якої: померли, невідомі, позбавлені батьківських прав, визнані в судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми чи оголошені померлими; дали згоду на усиновлення; понад шість місяців не проживають разом із дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги і турботи.

       В основу організаційно-правового механізму усиновлення в Україні покладені принципи, які відповідають міжнародним вимогам: кожна дитина має право на виховання в сім'ї; пріоритетним є національне усиновлення; міжнародне усиновлення розглядається як альтернатива тільки тоді, коли були вичерпані всі можливості щодо передачі під опіку, піклування, на усиновлення чи виховання в сім'ї громадян України; вирішення усіх процедурних питань усиновлення дитини із додержанням чинного законодавства України; заборона посередницької комерційної діяльності щодо усиновлення дітей; укладення з іноземними державами договорів про правову допомогу; здійснення контролю за умовами утримання та виховання дітей у сім'ях іноземців. Рішення щодо усиновлення дитини постановляється в Україні тільки в судовому порядку.

       Усиновлення — це юридичний акт, який є складним за своїм фактичним складом і включає волевиявлення усиновлювача (ст. 223 СК) та рішення суду (ст. 224 СК). Що стосується згоди інших осіб та органів на усиновлення: дитини (ст. 218 СК), батьків (ст. 217 СК), опікуна, піклувальника (ст. 221 СК), закладу охорони здоров'я або навчального закладу (ст. 222 СК), то вони не входять до складу юридичних фактів, які тягнуть виникнення усиновлення, бо у певних випадках усиновлення провадиться і без їх згоди (ч. З, 4 ст. 218; ст. 219 СК; ч. З ст. 221СК).

       Усиновлення одночасно встановлює і припиняє певні відносини. У день набрання чинності рішенням суду про усиновлення між. усиновлювачем і усиновленим виникають правовідносини, аналогічні батьківським, і одночасно втрачається правовий зв'язок між усиновленим та його батьками і родичами. Хоча з цього правила можуть бути і винятки. Наприклад, при усиновленні дитини однією особою особисті та майнові права і обов'язки можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновлювачем є чловік, або за бажанням батька, якщо усиновлювачем є жінка (п. 2 ч. 1 ст. 232 СК).

Суб'єкти відносин щодо усиновлення

Суб'єктами відносин щодо усиновлення є усиновлювачі і усиновлені. Відповідно до Ст. 208 СК усиновленою може бути дитина (правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття) або повнолітня особа у випадках, передбачених  Ст. 208 СК України. 
Відповідно до норм чинного законодавства, суд повинен брати до уваги сімейний стан усиновлювача, зокрема, відсутність у нього своїх дітей, можливість спільного проживання з усиновленим, стан здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (п. 2 ч. 2 ст. 208, ч. 4 ст. 224 СК). 

       Переважне право на усиновлення належить родичам або подружжю, адже за таких умов дитина має можливість отримати виховання, максимально наближене до умов сім'ї. Особи, які не перебувають між собою в шлюбі, не мають права усиновити одну і ту ж дитину.  

Вимоги до усиновлювачів:

• усиновлювачами можуть бути тільки повнолітні дієздатні особи; 
• усиновлювач обов'язково повинен бути старшим за дитину не менш ніж на 15 років;
• при усиновленні повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж 18 років.

Перелік осіб, які не можуть бути усиновлювачами

До першої групи  відносять осіб, які за станом свого здоров'я не можуть виконувати функції усиновлюначів: особи, які обмежені у дієздатності; визнані недієздатними; перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері; зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами, страждають на хвороби, перелік яких затверджено Міністерством охорони здоров'я України (наприклад, туберкульоз, онкологічні захворювання тощо). 

До другої групи  належать особи, які у минулому припустилися серйозних порушень у своїх зобов'язаннях щодо виховання дітей, внаслідок чого були позбавлені батьківських прав, і ці права на момент усиновлення не були поновлені; були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасоване або визнане недійсним з їх вини.  

До третьої групи належать особи, які з інших об'єктивних причин не можуть бути усиновлювачами, а саме - не можуть забезпечити дитині, прожиткового мінімуму, створити належні умови для проживання і виховання. 

До четвертої групи відносять всіх інших осіб, інтереси яких суперечать інтересам дитини (наприклад, особи, що мають судимість за умисне вчинення злочину проти життя або здоров'я фізичної особи тощо). Відповідно до українського законодавства, усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі. 


ОСНОВНІ АСПЕКТИ ПРОЦЕСУ УСИНОВЛЕННЯ (ЧАСТИНА 2)

ОСНОВНІ АСПЕКТИ ПРОЦЕСУ УСИНОВЛЕННЯ (ЧАСТИНА 3)