ОСНОВНІ АСПЕКТИ ПРОЦЕСУ УСИНОВЛЕННЯ (ЧАСТИНА 2)

Умови, порядок та правові наслідки усиновлення

Умови усиновлення — це згода осіб, які відповідно до закону мають на це право: самої дитини; її батьків або осіб, що їх замінюють; одного з подружжя, якщо він не виступає усиновлювачем.

Умови та вимоги, яких необхідно дотримуватися під час усиновлення, випливають із самого інституту усиновлення, покликаного захищати інтереси дитини. Наприклад, якщо на обліку для можливого усиновлення перебувають рідні брати і сестри, вони не можуть бути роз'єднані, за винятком обставин, які мають істотне значення (наприклад, брат або сестра має фізичну ваду). Згоду на це обов'язково дає орган опіки та піклування. У разі, якщо усиновлення для дитини не є таємним, брат і сестра мають право знати про нове місце проживання дитини (ст. 210 СК).
Згода на усиновлення фактично є одностороннім правочином: її можуть визнати недійсною на тих самих підставах, які покладено в основу визнання недійсним будь-якого з правочинів, наприклад, надання згоди під впливом примусу чи насильства.

       Згода дитини на усиновлення

Відповідно до чинного законодавства, згоду дитини можна брати до уваги з того моменту, коли вона може сформулювати і висловити її у формі, яка відповідає її віку. Між іншим, дитина повинна бути поінформованою щодо правових наслідків усиновлення. Відмову дитини дати згоду на усиновлення потрібно розглядати як серйозну перешкоду. І лише тоді, коли судом буде встановлено, що заперечення дитини необґрунтуване і не передбачає перешкод для створення нормальних відносин між дитиною та усиновлювачем, усиновлення відбувається без згоди дитини. Це можливо у наступних випадках: якщо дитина у зв'язку з віком або зі станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення, а також, якщо вона проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками (ст. 218 СК). Останній виняток вводиться з метою збереження таємниці усиновлення.

       Згода батьків на усиновлення дитини

Іноді усиновлення дитини відбувається за згодою її батьків, тобто тоді, коли вони усвідомлюють значення своїх дій та можуть керувати ними. Якщо ж буде встановлено, що згода дана під тиском фізичного або психологічного насильства, внаслідок збігу тяжких обставин, вона може бути оскаржена в суді. Між іншим, скасування усиновлення з оскарженням згоди батьків можливе лише за умови, якщо це відповідає інтересам дитини.

 Згода батьків повинна бути безумовною, наприклад, батьки не можуть вимагати, щоб дитина була усиновлена конкретною особою або подружжям тощо. Згода повинна бути безоплатною. Умова про надання усиновлювачем плати батькам за згоду є нікчемною і, як наслідок, зумовлює необхідність повернення такої плати відповідно до норм ЦК. Що ж стосується самої згоди на усиновлення, то в цьому випадку немає причин скасовувати її.

Існує певний порядок для надання батьківської згоди. Наприклад, узгодження рішень можливе лише після досягнення дитиною двомісячного віку. Це правило тісно пов'язане з медичним критерієм, відповідно до якого саме цей період є психологічно складним для матері дитини. Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди потрібна ще згода їхніх батьків, оскільки їх воля не може визнаватися цілком сформованою. 

У разі, якщо батьки не погоджуються на усиновлення, останнє неможливе. Це пояснюється тим, що згода на усиновлення — одне з найбільш важливих особистих немайнових прав батьків і воно не може бути порушене, оскільки усиновлення дитини призводить до повного припинення правового зв'язку між нею і батьками (ст. 217 СК).

       Усиновлення дитини без згоди батьків

Усиновлення можливе без згоди батьків, якщо вони значною мірою втратили зв'язок з дитиною: невідомі (усиновлення дитини, яка була підкинута, знайдена), визнані безвісти відсутніми, недієздатними, позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється.
Без згоди повнолітніх батьків проводиться усиновлення, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не виявляють до неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її. Відомо, що неналежне виконання батьківських прав та обов'язків тягне за собою застосування санкцій. У цьому випадку йдеться саме про відповідальність батьків, яка буде застосовуватися лише за наявності вини останніх (ст. 219 СК)

Згода опікуна, піклувальника на усиновлення дитини

Якщо дитина позбавлена батьківського піклування, згоду на усиновлення надає опікун, піклувальник, заклад охорони здоров'я або навчальний заклад, в яких знаходилася дитина. Згода надається в письмовому вигляді, відповідно до Ст. 221-222 СК. Отримання згоди вказаних осіб необхідне винятково з метою захисту інтересів дитини. Якщо опікун або піклувальник не дають згоди на усиновлення, така згода може бути надана органом опіки та піклування. Між іншим, відмова вказаних органів не є перешкодою для усиновлення дитини, якщо це відповідає її інтересам.

Заклад охорони здоров'я чи навчальний заклад також можуть не дати згоди на усиновлення. Якщо в судовому порядку буде встановлено, що для цього не було достатніх підстав, заперечення вказаних органів не буде перешкодою для усиновлення.

       Згода одного з подружжя на усиновлення дитини

 На усиновлення дитини одним із подружжя потрібна письмова згода одного із подружжя, засвідчена нотаріально. Така згода необхідна у зв'язку із тим, що той з подружжя, який не є усиновлювачем, також буде брати участь у вихованні дитини як вітчим або мачуха. Між іншим, усиновлення дитини може відбутися без згоди другого з подружжя, якщо він визнаний безвісно відсутнім, недієздатним, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Необхідність у згоді відпадає також і у випадку, коли встановлюється режим сепаратного проживання подружжя (ч. З ст. 220, п. З ч. 2 ст. 120 СК).

Порядок усиновлення — це процедура, яка складається з певних стадій і здійснюється відповідними органами за правилами, що встановлені законодавством. Новий СК зберігає судовий порядок усиновлення (статті 223, 224 СК), за певним винятком (ст. 282 СК). Процедура усиновлення на сьогодні регулюється ЦПК. Справи про усиновлення дітей, які проживають на території України, розглядаються районним (міським) судом за місцем проживання усиновлюваної дитини або за місцем проживання заявника. Особа, яка бажає усиновити дитину, подає до суду письмову заяву про усиновлення персонально. Подання заяви через представника не допускається.

Усиновлення, в першу чергу, пов'язане з волею особи, яка бажає усиновити дитину, і тому будь-яка життєва ситуація може вплинути на його наміри. Тому закон дозволяє такій особі відкликати заяву про усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення (ч. 2 ст. 223 СК). Після цього відмова від усиновлення стає неможливою.

Постановляючи рішення про усиновлення дитини, суд має враховувати всі обставини, які мають істотне значення, а саме стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину; її сімейний стан та умови проживання; ставлення до виховання дитини; мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину; мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву на усиновлення; особу дитини та стан її здоров'я, ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити; взаємини особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини тощо (ч. 1 ст. 224 СК). Безумовно, перелік цих обставин не є вичерпним і суддя може вимагати представлення будь-яких інших документів, залучати до участі в справі батьків дитини, саму дитину, яка досягла віку 7 років, інших зацікавлених осіб для ухвалення правильного рішення. Тільки за дотримання всіх належних вимог щодо усиновлення дитини, впевненості в забезпечені стабільних та гармонійних умов для життя дитини, суд ухвалює рішення щодо отримання статусу усиновлювача дитини. Перепоною для усиновлення не може бути той факт, що особа, яка бажає усиновити дитину, вже має або може народити дитину (ч. З ст. 224 СК). 

ОСНОВНІ АСПЕКТИ ПРОЦЕСУ УСИНОВЛЕННЯ (ЧАСТИНА 1)

ОСНОВНІ АСПЕКТИ ПРОЦЕСУ УСИНОВЛЕННЯ (ЧАСТИНА 3)