КОНВЕНЦІЯ ООН "ПРО ПРАВА ДИТИНИ" (ЧАСТИНА 2)

УПРОВАДЖЕННЯ ТА КОНТРОЛЬ

Лише через п’ять років після прийняття Конвенцію ратифікували приблизно 90% країн – членів ООН, що є безпрецедентною подією в історії міжнародного гуманітарного права. Однак, міжнародний договір такого роду не здатний безпосередньо вплинути на життя дітей. Мета норм і зобов’язань, викладених у Конвенції, в тому, щоб дати орієнтири для законодавства, політики та програм в окремих країнах, а також для міжнародних, національних, урядових і неурядових організацій та органів у діяльності, яка стосується дітей. Тому було б неправильно намагатися вимірювати вплив договору з погляду врятованих життів або поліпшення показників відвідування школи. Дію Конвенції на дітей можна оцінити лише тією мірою, якою її букву й дух урахували передусім уряди, а також інші установи та організації, від міжнародних до місцевих. Інакше кажучи, показники прогресу можна визначати як за характером національних законів і політики, так і за наявністю та ефективністю структур та механізмів, необхідних для їх виконання на місцях, включаючи аспекти практичного впровадження. 

КОМІТЕТ З ПРАВ ДИТИНИ

Комітет з прав дитини, який діє з 1991 року,  є договірним органом, заснованим відповідно до положень самої Конвенції (ст. 43) з метою контролю над дотриманням зобов’язань держав за цим договором. Члени Комітету обираються на чотирирічний термін і можуть бути переобрані, а засідання установи відбуваються щорічно в Нью-Йорку, причому звітна інформація є регулярною, а не лише обов'язковою. Зокрема, доповіді про діяльність Комітету подають Генеральній Асамблеї ООН двічі на рік, адже відповідно до Ст. 44 Конвенції держави-учасниці зобов’язуються подавати Комітетові доповіді про вжиті заходи, які відповідають закріпленим  у Конвенції правам. 
Перша доповідь повинна бути представлена протягом двох років після упровадження Конвенції в межах відповідної держави-учасниці, однак, згодом звітна інформація від цієї країни буде надходити вже через кожні п'ять років. На підставі вивчення доповідей Комітет може вносити пропозиції та рекомендації загального характеру, які спрямовують до конкретної держави та повідомляють Генеральній Асамблеї, включаючи зауваження інших країн. 
Варто підкреслити, що контролююча функція Комітету реалізується без конфронтації, а в руслі конструктивного діалогу та міжнародної солідарності. Такий підхід відповідає двом реаліям: по-перше, контролююча функція Комітету має обмежений безпосередній вплив, оскільки до його функцій не належить застосування санкцій; по-друге, багато країн не мають достатніх можливостей, щоб повністю дотримуватися положень Конвенції без технічної та фінансової допомоги. Комітет значною мірою покладається на неурядові організації, які  не лише надають інформацію, доповнюючи доповіді держав, а й поширюють висновки та рекомендації, які готує Комітет після розгляду цих доповідей, сприяюючи їх втіленню  у життя. Після розгляду національної та альтернативної доповідей Комітет ООН виносить заключні рекомендації, натомість держава, отримавши рекомендації, зобов'язана звернути увагу на проблеми і вжити практичних заходи для поліпшення поточного стану справ.  
ОСНОВНІ ЦІЛІ КОНВЕНЦІЇ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ:

Наразі виокремлюють три блоки питань, які необхідно вирішити найближчим часом, спираючись на положення Конвенції:
- по-перше, з'явилася потреба повторно підтвердити ті права щодо дітей, які вже надані суспільством іншими договорами.
Раніше реалізація прав щодо свободи зібрань, свободи віросповідання і права на соціальне забезпечення викликала постійні дискусії, адже намагалися визначити, чи можуть цими правами користуватися діти і в яких випадках. На думку фахівців, такі питання потребують повторного підтвердження з метою уникнення будь-яких сумнівів у межах різних країн;
- по-друге, поглибити реалізацію основних прав людини  з урахуванням особливих потреб і вразливості дітей;
- по-третє, приділити більше уваги тим сферам, які безпосередньо стосуються дітей.
КОНВЕНЦІЯ ООН "ПРО ПРАВА ДИТИНИ" (ЧАСТИНА І)